Щоденник учителя і просто жінки

 





СЕРЕДА 27 січня

Сьогодні  я була черговим учителем . 

     Моя територія -  хол першого поверху у приміщенні школи. Не буду стверджувати, що  це найлюдніше місце, але повз мене проходять стратегічні шляхи . Це дорога до ЇДАЛЬНІ, ДО ВОДИ, ДО ТУАЛЕТУ, ВИХІД ЗІ ШКОЛИ, ВХІД  У СЕКРЕТАРСЬКУ ТА КАБІНЕТ ДИРЕКТОРА. Небезпечними шляхами і невидимі окові чергового є ДОРОГА У МАЙСТЕРНЮ і ПЕРИМЕТР РОЗДЯГАЛЬНІ - так звані місця схрону.  

   До пандемії я любила тут чергувати. Повз мене йшли у різні напрямки каравани з людьми, дітьми, спортсменами, батьками, учителями. Тепер тихо. Тільки жваво на перервах сніданків  і обідів . Але сьогоднішній день став винятком. 

  Моя відповідальна натура за довірений об’єкт страждала від того, що  раптом знову стало гамірно. Зробився людський хаос, від караванів бігали  загублені хвостики. У місцях схрону утворилися оази з старшокласників. Їх було так багато, а я одна.  Але досвід і авторитет перемогли,  і до кінця дня  я дожила, добросовісно закінчивши вахту біля гардеробної.

    Завтра знову буде робочий  новий день. Але я не чергова. Я - класний керівник крутого 11 класу. Завтра відпочину. 


ЧЕТВЕР   28 січня

Перший урок сьогодні - урок української літератури у 7 класі. 

       Узагалі семикласникам не дуже цікава література. По-перше, вони усі у телефонах. По-друге, ще багатьох речей не розуміють, тому і не хочуть  читати. Зараз у них  у пріорітетах самохизування, розмови  про власні проблеми, обговорення однокласників, стосунки з хлопцями.

  А тут Григір Тютюнник " Климко".  Важко було пояснити дітям, що таке війна. Велика , Друга , радянсько-німецька. Я, яка виросла на книжках і фільмах про війну, старалася, нікого не ображаючи , розповісти їм. І ,диво, їм сподобався твір. Зазвичай я питала, а вони  відповідали. Сьогодні я запропонувала  вибрати питання  і дати відповідь. Був ліс з дитячих рук. У кінці уроку склали  Пам’ятку доброти. Оцінили себе, взаємооцінили, залишилися задоволеними..

     Перший урок у 7 класі  створив настрій надії за цих дітей. Можливо, я помилялася щодо них....


П’ЯТНИЦЯ   29 січня


Батьківські збори - це завжди відповідально, а у 11 класі , коли пишуть батьки заяву на реєстрацію на ЗНО, це не відповідально. Це СТРАШНО.

    Я мама одинадцятикласника. Знаю з власного досвіду, що настає важливий момент у нашому житті: для дитини - вибір вузу, за яким стоїть майбутнє. Для батьків - вибір дитини, ЗНО, вступ, гуртожиток, передачки і  , спочатку часті, а потім все рідші візити додому.

  Я пишаюся своєю дитиною, хвилююся, що там далі, хоча частково знаю що. Моя старша донька проходила все це, а разом з нею і ми. Так сталося, що вона у свої 17 поїхала навчатися за кордон. Пам’ятаю, як віз мене чоловік від кордону, а я ніяк не могла заспокоїтися, все плакала. Ось уже 8 років вона їздить по світу. Ми рідко бачимося. Я спілкуюся з нею через телефон, але як ніколи жалкую, що тоді , коли треба було бути поруч, насолоджуватися моментами спілкування з нею, я вчителька, "віддавала серце" іншим дітям.



НЕДІЛЯ  31 січня


      Хоча  неділя , я працювала. Це робота, яку я люблю...

Моєю мрією, як і в багатьох дівчаток 80-тих було стати артисткою. Зрозуміло, що це  багатьом було  недосяжно. Батьки - робітники і службовці, вчителі та лікарі - усі хотіли для дітей щастя. Вбачали вони його у продовженні своїх професій. Логічно, що я пішла , як і мама, у педагоги.   Акторів  уважали людьми  легких професій, незважаючи на те, що всі любили театр і кіно.

      Тому , коли я бачу у класі талановитих людей (дітей), зразу ж у голові малюю картини майбутніх вистав. Цього разу  це вистава за мотивами п’єси Миколи Куліша "Мина Мазайло". Прблема УКРАЇНІЗАЦІЇ  20-х років 19 ст., яка піднімається у творі , як виявилося, актуальна і сьогодіні. Тому цікаво ще більше втілювати по-сучасному в життя  конфлікт комедії.

А поскільки уроків у дітей 11 класу багато, то і репетиції проходять у мене вдома на вихідних. Спочатку кропітка робота над образами, декораціями і костюмами, а потім чай з цукерками і печивом. А ще розмови, емоції і переживання. 

   Не знаю, що вони пам’ятатимуть зі школи, але наші розмови,- так це точно!




ПОНЕДІЛОК 1 лютого


Це ж треба так співпасти, що і в школи сьогодні день народження (32 роки) і у директора школи - Ірини Анатоліївни.

  По-перше, скоротили перерви і уроки на 5 хвилин. По-друге , вітали директора і школу , учителів і успішних учнів. У всіх був святковий настрій. Таких днів - днів позитиву- повинно бути якнайбільше.  До нас завітав перший директор школи, Василь Іванович, який презентував свою книгу про  історію нашої сьомої школи.  Згадав і вчителів , і тих, хто стояв у витоків диференційованого навчання , і багато того, за що переживав і чим жив 15 років директорства. А я згадала, як він приймав мене на роботу. 

-Ви знаєте , хто у нас працює?

-Найкращі!?

-Ні, ЖІНКИ!

Мабуть, це відповідь на багато запитань.

А що тільки  ми не пережили через те диференційоване! У конспектах - увага до кожної дитини!

Дієвий підхід до домашніх завдань: від кожного по здібностях- кожному по праці. І навчалися, і навчали, і виросли ЛЮДИ...

  Були цукерки, торт, тістечка, а ще сніг. Такий чистий і  білий, і його так багато, як ніколи. І це прекрасно. Так добре, що хочеться обійняти весь світ. І я обіймала: своїх учнів (від 4-го по 11 клас), колег, випускницю Олену, яка співала у нас на концерті , а вдома- чоловіка і сина.



ВІВТОРОК 2 лютого


2 ЛЮТОГО - день реєстрації на ЗНО.

Із самого ранку діти прийшли до школи з документами, написали заяви на реєстрацію.Завуч школи  зареєструвала кожну дитину. 

Узагалі усі педагоги переживають  на рахунок ЗНО. Наприклад, важливо було правильно оформити  заяви: грамотно написати, приклеїти фото, перевірити паспортні дані. Дехто з дітей був дещо знервований  вже сьогодні. Немає рецепту, щоб  заспокоїти їх. Навіть говорячи про підготовлених дітей. Момент хвилювання присутній . Ми живі, тому переживаємо певні емоції. 

Батьки не стануть менше любити своїх  дітей вразі "незадоволених" балів. До школи прийдуть інші діти, пройде час  і все забудеться. Так влаштоване життя, кожна перемога   досягається певними зусиллями, працею і волею до перемоги.  Усі люди різні, приміряти їх до когось неварто , тому нехай буде, як повинно бути. Життя прекрасна річ, але, на жаль,швидкоплинна. То хай у ньому будуть  різні емоції!



 СУБОТА  6 лютого

Чого не писала декілька днів. Не писала... 

Люблю, коли йде все за графіком. Усе повинно  бути упорядкованим. Щось іде не так, хтось або щось втручається у ваш розпорядок  - і все.

Школа на дистанційному навчанні. Погано це чи ні, у кожного вже є своя думка. Я думаю, що є і плюси і мінуси.  Спочатку мінуси: 

1. Асоціальність для дітей. Діти  повинні бути соціальними. Чим більше вони комунікують, тим більше розвиваються;

2. Розгубленість для всіх. Учні не знають, що робити із такою кількістю  робочого "неробочого" часу, адже не всі уроки повинні носити синхронний характер. Батьки на роботі. Ситуація "сам вдома".

3. Труднощі  перевірки виконання завдання. Те,  у якій якості присилають роботи, у якій кількості і як, потребує особливої розмови. Об’єктивність оцінювання зводиться до мінімуму, але УРА формальному оцінюванню!

4. Результати дистанційного навчання ми побачили у вересні.. . Хотілося б  обійтися без нього.

Декілька плюсів:

+ Вільний графік для випускників.

+Увага на предмети , які потрібні для ЗНО.

+Концентрація уваги на  своєму майбутньому.

+Можливість насолодитися спілкуванням з батьками.

+Виспатися.

Для  учителя  погано.  То ти у ритмі,  а тепер розслабився.

 А для жінки краса! Спокійно, не поспішаючи йдеш з роботи і на роботу. Вранці встигаєш поснідати, одягти зручний одяг, з колегами на роботі під час перерви випити кави, обговорити новини, погоду, нарешті ПОБАЧИТИ ОДИН ОДНОГО.

Ну от і , написала.


НЕДІЛЯ  7 лютого 

 Усі люблять вечір п’ятниці та вечір суботи. У неділю треба готуватися до робочого тижня. Але можна зробити цей день також теплим, сімейним і не таким стресовим як завжди. 

Подивитися фільм, як зробила це я. Рекомендую: "Секрет" режисера Енді Теннат 2020р.  Кіно традиційне зарубіжне: вона удова з трьома дітьми,  грошей немає, усе  погано, навіть шторм якраз по сюжету. Раптом з’являється незнайомець і наводить лад у житті героїні. Ясно все. 

   АЛЕ... у фільмі вжито стільки життєствердних висловів, що не встигаєш усвідомити один , як на підході інший.  Наприклад: "Вірте і все збудеться", "Мрії матеріальні", "Чому ви допомагаєте?- Бо можу.", " Я тут для чогось", " НЕ знаю що буде, але впевнений, що усе буде добре!", "Коли прийде час, серце підкаже, що робити".  Скажете : "Банально!". Може, але треба час від часу повторювати ,як молитву,  елементарні речі, вірити у те, що говориш і все ОБОВ’ЯЗКОВО збудеться.


ВІВТОРОК  9 ЛЮТОГО


Сніг по всій Україні. Сніг білий,  пухнастий, холодний. Його багато. Він за вікном, а в хаті тепло . Ми ще на дистанційному навчанні. У нас  урок української літератури, а на ньому - Олександр  Довженко і "Зачарована Десна". 
  Що може бути тепліше від "Зачарованої Десни", де ходять леви у Сашковій фантазії  по берегу річки. Батьківські руки,  зовнішня і внутрішня краса цього трудівника, справжнього Аполлона. Материна любов до всього, що  "проізростає ", смішні і страшні прокльони прабаби Марусини і дзвінкий кашель діда Семена -бога!  Цей твір-сповідь автора і заповіт нащадкам творити добро, бачити щастя і зорі у буденних калюжах на життєвих шляхах.
   Зайвий раз думаю про те, яке коротке життя. Ми не вміємо жити. Спочатку кудись поспішаємо: вирости, подорослішати. Потім  знову за чимось ганяємося: за престижем, кар’єрою, вдалим  шлюбом, речами для дітей  і т.д. Наступає час, коли починаємо втрачати  близьких і знайомих людей. Зупиняємося, замислюємося...   Озираємося- більша частина  життя пройшла. "Яке коротке - ,говоримо,- життя."  Чому нас не вчать з пелюшок цінувати  кожну мить , кожен рух навколо нас, кожне ВСЕ!
   Зупинитися і озирнутися можна кожної миті, а потім почати  жити спочатку, цінуючи це життя.


Середа 10 лютого 

Знову  готуємося до виступу.  Дивлюся на дітей. Вони сходяться,  вітаються, ловлю себе на думці:" ЯКІ ВОНИ КРАСИВІ!"
   А ще дорослі, виховані, приємно і скромно одягнені. На репетиції стараються. Я ними пишаюся!
    І знову думка: " Це  скоро закінчиться. Вони "мої", поки не здали ЗНО, а потім їх  швидко захопить вир студентського життя і понесе далеко - далеко від мене. 
    Звичайно, будуть ще учні, та, милуючись цими , ти  насолоджуєся результатом. Боюся за них, не хочу ,щоб  їх  не зіпсували обставини і люди, хай залишаються такими ж КРАСИВИМИ!

 СУБОТА 13 ЛЮТОГО

Учора говорили про пріорітетність. 
     Виявилося, що  багато хто знає , куди вступатиме,  ще більше - знають те,що  у виборі їм допоможуть батьки, і є такі , які  взагалі не знають ,чим хочуть займатися у майбутньому. 

    Ось і приїхали!

Усим , що ми робимо рухає мотивація. Саме вона визначає необхідність наших дій. Хочу щось, бачу ціль,майбутній бажаний результат  - прикладаю максимум зусиль.
      Якщо така відсутня , для чого вставати з ліжка. Це тільки у О. Стороженка в оповіданні "Скарб" можливе таке: пролежав цілий вік і дістав міх із золотом. Був щасливий, одружився, мав дітей.
 Людина повинна бути весь час у русі. Щоб "рости" і розвиватися, усе  життя навчатися: спілкуватися, подорожувати, читати, намагатися бути потрібною у різних ситуаціях, набувати нового досвіду.  Прикладати розумові, фізичні і вольові зусилля. Те ж саме -терпіння, уміння доводити справу до кінця. 
  Діти думають, що вчителі все знають. Ні, насправді справжній учитель навчається разом з дітьми. Помиляється, виправляє помилки, перечитує знову, вчиться в учнів. Це нормально і правильно. 
 АЛЕ упевнений, що  для всього потрібна МОТИВАЦІЯ. За вас, дорогі випускники, НІХТО НЕ МОЖЕ зробити ваш вибір. Є тисячі методик, які допоможуть це зробити, але і вони не зможуть,  якщо  ви нічого не хочете, якщо ви не прислухаєтеся до себе,якщо ви чекаєте на чиюсь підказку. 

Бажаю усім одинадцятикласникам  вчасно  визначитися із майбутнім. Але якщо цього не трапиться  зараз, нічого не бійтеся ,  розуміння  прийде з часом  обов’язково. 
Пам’ятайте : вчитися можна протягом життя!
   

ВІВТОРОК  16 лютого


Усі ми різні. Нами керують різні емоції. Як виявилося, усе відбувається на емоційному рівні. 
У 11 класі сьогодні Олесь Гончар. 
Як цікаво еволюціонують твори одного ж і того письменника у курсі вивчення української літератури. Коли я ходила до школи , це була трилогія "Прапороносці". 
   Війна, голод, смерть, прапор загону, як  символ боротьби до останньої краплі крові за свою Батьківщину.
    В інституті "Тронка", "Бригантина", "Твоя зоря".
 Останні два десятиліття  "Собор" - роман про собори людських душ.
  Декілька років - "Модри Камень"- рання новелістика, новела про забронене кохання. Кохання на війні, серед всезагальної руйнації та смерті. Кохання з першого погляду , молодого руського солдата та сербської дівчини Терези. Вони були знайомі декілька годин, а коли він повернувся після війни, дізнався, що  Тереза загинула.  Герой продовжує спілкуватися з нею, як із живою.
  Усе емоції. Вони тримають нас, рухають нашими діями . Головне, щоб вони були чесними і чистими. Гірше, коли їх немає. 




П’ятниця 19 лютого


Сьогодні була наша прем’єра. 
Скільки роботи, тренувань, організації, творчості і старань ! Результат того вартий. Не можна описати словами те, що почуваю Я -  учитель цих прекрасних ЛЮДЕЙ. Гордість за якісно виконану роботу. Повагу від колег,  шану  від батьків, любов від близьки людей.
Дякую! 
Дякую , у першу чергу, своїм дітям. 
 Їм не треба було говорити, що робити - вони все знали. Зіграли . На сцені були не одинадцятикласники - АКТОРИ. Інтер’єр, костюми, мова- усе це ВОНИ!
Як їх не любити!!!
Тема- УКРАЇНІЗАЦІЯ. Актуальна як ніколи. Микола Куліш "Мина Мазайло".
Уночі заплющую очі і бачу своїх учнів-акторів, чую їх голоси. 
Комедію розібрали на цитати. Проговорюють на перервах. Сміються, бо щасливі. Розуміють , про що говорять .
Дякую всім!

Четвер 25 лютого


Рівно  10 років тому на конкурсі "Учитель року" у м. Суми  я читала напам’ять лист Лесі Українки до Сергія Мержинського.  Уся школа збирала мені костюм, бо їду в область захищати честь школи!  На голові був красивий старовинний вінок, хоча знаю, що Леся була модною жінкою, носила красивий сучасний одяг. Та чомусь хотілося бути самобутньою.
   Тоді в області я зайняла ІІ місце. 
У цьому році виповнюється 150 років з дня народження Лесі. Звертаючись до її життя, зайвий раз вражає трепетний стоїчний характер цієї красуні.
    Любов може піднести людину, може тримати довго в забутті, а може вразити в саме серце. За одну ніч була написана драматична поема "Одержима" над ліжком помираючого Сергія Мержинського. Довгі чотири роки самозреченої любові і короткі чотири роки до трагічної розв’язки. Вранці він попросить її написати своєю рукою лист до іншої жінки, жінки , яку кохав.
  Тому і волає Міріам до Месії про свою одержимість . А Він закликає любити усіх людей. 
У кожного є  другий шанс у житті. Виправити помилку, пережити втрату, знайти спокій, навести лад у думках. 
Я думала про Лесю Українку не як про поетесу, а як про ЖІНКУ. Захопилася нею! Віддала шану...






Середа 3 березня


Три дні на курсах. 
Якщо обрав ПРАВИЛЬНІ курси , то і відпочинеш, і збагатишся новими знаннями і познайомишся з новими людьми. Але , на жаль, вони ( викладачі)  відірвані від практичної школи.  У теорії все так: цікаво, креативно і правильно. Жінки знають, що коли готуєш страву за рецептом, у кожної виходить по-своєму, а  буває, що не одразу і виходить.

    Я люблю курси за можливість виїхати кудись під час роботи. Вранці    виїжджаєш, у дорозі спостерігаєш  за людьми , дивишся у вікно , як змінюється природа у цей період року. На курси з’їжджаються різні учителі, з різних міст і сіл області, з різних шкіл. Цікаво послухати, розповісти, подивитися. 
     І що цікавого - це можливість оцінити себе . У цьому році( можливо, це того, що давно працюю), зайшовши  у школу , я опинилася у центрі уваги колег, учнів. Приємно!!!!!
  Ось для чого потрібні курси!



Неділя   14 березня

Останній тиждень  пройшов під гаслами збереження і вшанування пам’яті геніального українського поета - Тараса Григоровича Шевченка.
   Я поважаю творчість цієї людини. Не так багато країн, які можуть похвалитися такими митцями. Поет, художник, громадський діяч. Однаково Великий : як художник так і поет. 
Тарас Григорович був у Лебедині.  На жаль,  майже нічого не нагадує зараз про нього. У селі Лифине в садибі Хрущова  збереглася лише  сосна Шевченка.  
   А колись, чекаючи коли привезуть у магазин  молоко, я відвідувала поряд з магазином  краєзнавчий музей. Він знаходився у приміщенні будинку братів Залеських, у яких гостював Шевченко. Годинами ходила по його кімнатах, розглядала  старі речі. Знала все напам’ять. Мені, 9-ти річній дівчинці,  було цікаво. 
  Невимовне почуття чогось грандіозного я відчула, коли вже студенткою відвідала могилу поета у Каневі.
Скільки  років вірщам поета, а рядки поезій ніби написані для нас - сучасних. Страшно від цього. Невже нічого не змінилося, чому поет примушує нас замислитися знову над написаним?!


Середа 17  березня


АТЕСТАЦІЯ!
Я проатестувалася! Якщо працюєш і твою роботу оцінюють гідно- це приємно!

Не вірте, що  соромно виділятися. Людина повинна прагнути чогось, бажати, досягати . Амбіції необхідні, щоб відшліфовувати свої вміння і навички. Для чого тоді потрібна атестація!
Повірте, краще працювати, помилятися, вставати і знову йти,  йти, щоб перемогти!
Це вселяє упевненість у себе, тобі ще більше хочеться працювати , тепер працювати по-новому!




Субота 10 квітня

Ми їздили на пробне ЗНО. Зареєструвалися не всі, але ті, які їздили , задоволені.

Для чого взагалі потрібне пробне ЗНО ? 
Пробне ЗНО як репетиція. Ти їдеш на визначений час,якщо не встигнеш , тебе не пустять. Дивишся на списки дітей, шукаєш себе і  бачиш, у якій  аудиторії будеш складати іспит. 
Учень повинен мати присобі : паспорт, запрошення, комплект масок, воду (без маркування), антисептик ( також  без маркування), ручку ( може, й не одну) з чорною ампулою.
Ми здавли математику та іноземну мову. 

Виходили по-різному: хто - через 10 хв., хто - через годину, а хто- сидів до кінця . Впаження також різні: хтось зрозумів, що нічого не знає, а хтось-що треба трохи допрацювати. 
У будь-якому випадку, такий досвід цінний.
Узагалі мої враження такі, що не кожен дорослий витримає таке навантаження, як діти!
 Якби від ЗНО не залежало майбутнє,  напевне , ставлення до нього було б інше.  А то навчаєшся, стараєшся, а на бюджет вступити  важко.


Понеділок 12 квітня

Знову дистанційне навчання. 
Почалося  зранку  і ось уже 20.09.,а  воно не закінчується.

А взагалі сьогодні  День космонавтики. 60 років !
Від цього дистанційного хочеться полетіти в Космос !

Понеділок  17 травня

Залишилося  3 дні до ЗНО.

Почуття змішані.  Перше - хімія. Поїде мій один учень. Він той, хто відкриє СЕЗОН ЗНО.
Усі будуть ще на уроках. Насолоджуватимутьтся  останнім днем у школі у якості одинадцятикласників. Мабуть, на підсвідомому рівні вони теж будуть переживати. 

Останні дні травня важкі.
Багато контрольних робіт. Багато травневих свят, подій, заходів. На вулиці стало жарко, в класах теж. Хочеться в холодок, а краще - на диван   із гарною книгою, а ще краще- подрімати...
 У школі завершує свою роботу АУДИТ. Ще один хвилюючий момент . Все йде своєю чергою. 
Можливо, колись я буду згадувати цей час  і говорити:" А пам’ятаєте..."
Час іде, попереду турботи: виписати оцінки, здати звіти, виписати документи, їздити на ЗНО. Але що мої турботи у порівнянні із  переживаннями випускників !
А ще нова сукня, костюм для сина, день народження доньки і багато-багато ще чого.
Це ЖИТТЯ! Згадую слова одного знайомого: " Життя - БЕНТЕЖНЕ!"
Знову почуття змішані.  

НЕДІЛЯ 12 вересня 

      Скільки всього було!
Не писала, бо було ніколи. 
Цього року я повинна була  супроводжувати своїх учнів на ЗНО. Пройшла всі ЗНО , крім хімії, математики і фізики. 
      Якби хто раніше сказав , що я буду під враженнями від  складання іспитів, не повірила б! Переживала за всіх , серед усіх був мій син, друзі мого сина, мої дорогі  учні. Коли дивишся на обличчя дітей, що виходять із приміщення, бачиш багато: страх, розчарування,  сльози,  байдужість, бажання скоріше  піти звідси. Можливо, правильно , що існує такий тест, а , можливо, і ні. 
      Тоді тижні хвилювань в очікуванні результатів, тоді емоції від того , що побачив в "ОСОБИСТОМУ кабінеті". Перемога очікує на тих, хто трудився  всі роки . 
       Випускний пройшов швидко і мимо, бо зно, виписка документів, стоси документації,вечірні  репетиції . Вальс, нагороди, вручення  свідоцтв...-і світанок НОВОГО ЖИТТЯ.
       І це ще не кінець. ПОдача документів для вступу, визначення пріорітетів, очікування, кожного дня дивишся на рейтинг , потім кожної години, приблизно  купуєш білети, ризикуючи... І ось воно, знову ПЕРЕМОГА! Бюджет, вступ в омріяний університет, радість . Усі телефонують, діляться враженнями, вітають , плачуть...
В останні дні серпня дитинство добігає кінця. Починається ЮНІСТЬ. Але вже без мене, класного керівника, без батьків і вірного друга поруч, бо він навчається в іншому місті. 
   Дорогі мої випускники, я пам’ятатиму вас скільки мені вистачить , дякую вам за сина, за себе, за батьків, за учителів!

   






Немає коментарів:

Дописати коментар