Робота в МАН


















******************************************************************************

 

                                        ТЕЗИ   

          АРХАЇЧНА ЛЕКСИКА  В МОВІ  РОМАНУ  
          ПАНТЕЛЕЙМОНА    КУЛІША  «ЧОРНА  РАДА»

Вельбой   Інна Віталіївна, 9  клас  Лебединська  спеціалізована  школа I-III ступенів  №7  Лебединської  міської  ради  Сумської  області;  науковий  керівник: учитель  української  мови  і  літератури  Утка  Людмила  Володимирівна.

      Актуальність  даного  дослідження  полягає  в  тому, щоб   здійснити  лінгвістичний   аналіз  роману П. Куліша  «Чорна  рада», показати  витоки  і  розмаїття  архаїчної  лексики у  творі,  а  також  роль  застарілої  лексики  для  глибокого  сприйняття  твору  та  читацької  уяви.

      Мета  дослідження    полягає  у  розкритті  можливостей  архаїчної  лексики,  визначення  її  функції  в  історичному  романі  П. Куліша «Чорна  рада».

        Завдання   дослідження   передбачає  роботу  над  визначенням  шарів  архаїчної  лексики  у  творі,  аналіз   семантичних   груп  старослов’янізмів,  історизмів,  архаїзмів;  аналіз  історичних  змін  у  лексиці,  які  сприяли    утворенню    сталого  складу   застарілої  лексики;  укласти  словник архаїчної  лексики на   допомогу    читачам.

     Предмет  дослідження -   архаїчна  лексика.

     Обєкт   дослідження  - історичний  роман  П. Куліша  «Чорна  рада».         

     Наукова  новизна визначається  матеріалом,  що  не  був  у  повному  обсязі   предметом  окремого  дослідження.

      Структура  дослідження   зумовлена   метою  і  завданнями.  Робота  складається  зі  вступу,  двох  розділів,  висновків, додатку  списку   використаної   літератури  (        позиції).   Обсяг  тексту -      сторінок.

     Найбільш   продуктивними  серед  застарілої   лексики  є   історизми.

     Мета та завдання визначили методи дослідження, які застосовувалися в роботі: аналіз науково-методичної літератури, порівняльно-історичний метод; описовий метод, зіставний метод, системний аналіз.

 

 

                                  

                                ЗМІСТ

ВСТУП                                                                                                        3                             

РОЗДІЛ 1.   ТЕОРЕТИЧНІ  АСПЕКТИ  ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1  Історичні   зміни  у   лексиці

1.2  Склад   застарілої   лексики

1.3. Стилістична   роль  старокнижних   елементів  у  романі

  П.Куліша «Чорна  рада»

 

РОЗДІЛ 2.     ЛІНГВОСЕМАНТИЧНА   СПЕЦИФІКА

 ЗАСТАРІЛОЇ  ЛЕКСИКИ   В  РОМАНІ   П. КУЛІША

 «ЧОРНА  РАДА»

2.1.Старословянізми  в  лексиці  роману

2.2. Семантичні   групи  історизмів

2.3. Семантичні  групи   архаїзмів

 

ВИСНОВКИ

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

ВСТУП

      Іван  Франко  назвав   «Чорну  раду»   Пантелеймона  Куліша  «найкращим  твором  історичної  прози  в  українській  літературі».

      Поетизація   давньої  слави  України,  звитяга  козацтва, довготривала боротьба  за  гетьманську  булаву  та  прагнення  особистого  щастя, колоритні   характери  українців  різних  верст  населення  і  різних  соціальних  станів  - усе  це  виразно  відображене  на  сторінках  твору  українського  класика.

    Велике благо для нації, для країни, для кожного її громадянина – пам'ять минулого. Історична пам'ять – це святиня народного духу, велич, доблесть і міць держави, надійний гарант єдності, наступності і спадкоємності поколінь, згуртування нації, атрибут шляхетності національної вдачі, запорука щасливої долі.

Створюючи   колорит  доби  Руїни,  змальовуючи  історичні  обставини  та  історичних   осіб,  П. Куліш,  природно,  вдається  до  відповідної   лексики,  яка  є  складною  сучасним   учням   для  розуміння  твору.

Розширенню теоретичної та дослідницької роботи в галузі лексикографії сприяють наявність розмаїття словників, потужний науковий потенціал сучасних мовознавців.

У більшості словників використовується архаїчне значення слів, що дозволяє повністю розкрити семантику слів українською мовою [3].

Отже, актуальність теми зумовлена розвитком системи лексикографії та створенням сучасними науковцями словників, визначенням їх ролі у формуванні та функціонуванні застарілої лексики. Тому дослідження даного питання полягає у використанні застарілих слів не тільки в сучасній українській літературній мові, але й у широкому використанні їх у творчості відомих українських письменників, зокрема в романі Пантелеймона Куліша.

 

      Актуальність  даного  дослідження  полягає  в  тому, щоб   здійснити  лінгвістичний   аналіз  роману П. Куліша  «Чорна  рада», показати  витоки  і  розмаїття  архаїчної  лексики у  творі,  а  також  роль  застарілої  лексики  для  глибокого  сприйняття  твору  та  читацької  уяви.

      Мета  дослідження    полягає  у  розкритті  можливостей  архаїчної  лексики,  визначення  її  функції  в  історичному  романі  П. Куліша «Чорна  рада».

        Завдання   дослідження:

Ø визначити   шари архаїчної  лексики  у  творі,

Ø  зробити аналіз   семантичних   груп  старослов’янізмів,  історизмів,  архаїзмів; 

Ø аналіз  історичних  змін  у  лексиці,  які  сприяли    утворенню    сталого  складу   застарілої  лексики;

Ø  укласти  словник архаїчної  лексики на   допомогу    читачам.

     Предмет  дослідження -   архаїчна  лексика.

     Обєкт   дослідження  - історичний  роман  П. Куліша  «Чорна  рада».         

     Наукова  новизна визначається  матеріалом,  що  не  був  у  повному  обсязі   предметом  окремого  дослідження.

      Структура  дослідження   зумовлена   метою  і  завданнями.  Робота  складається  зі  вступу,  двох  розділів,  висновків, додатку  списку   використаної   літератури  (        позиції).   Обсяг  тексту -      сторінок.

     Найбільш   продуктивними  серед  застарілої   лексики  є   історизми.   

    Мета та завдання визначили методи дослідження, які застосовувалися в роботі: аналіз науково-методичної літератури, порівняльно-історичний метод; описовий метод, зіставний метод, системний аналіз.

 Практична   значущість  -   даний  матеріал  можна  використати для  поглибленого  вивчення  історичної  спадщини  П. Куліша  з  метою  розвитку  лінгвістичних  здібностей  учнів,  розширення  їхнього  словникового  запасу,  глибини  занурення  в  історичну  епоху  і  аналізу  сучасного  словникового  багажу.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  АСПЕКТИ  ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1  Історичні   зміни  у   лексиці

 

        Розвиток  мови   шляхом  прогресу  знаходиться  в  прямій  залежності від  розвитку  мислення,   від  життєвої  практики,  що  ускладнюється,  від  форм  спілкування,  від  історичного  розвитку  носія  мови – народу. Мова – це  хранителька   історичної  пам’яті  народу. Вона  не  просто  його  супутниця  на  історичних  шляхах  розвитку,  а  й  діяльна  сила,  від   якої  значною  мірою  залежить   вибір   цих   шляхів.  Мова  забезпечує  «часову  тяглість  і  безперервність   життя,  збереження  органічності  і  оригінальності світосприймання  етносу  при  зміні  його  історичних  форм»[16].  Інакше   кажучи,  якщо  у  звязку   з  розвитком  суспільства  прогресує   мислення  людей,  мова  не  може  залишатися  «байдужою» до  цього  руху  по  шляху  прогресу. Вона  також  прогресує  в  своєму  розвитку і  удосконалюється.

        Лексична система, як і мова в цілому, постійно змінюється: одні слова зникають із мови, інші – з’являються. Змінюються і значення слів. Ці зміни зумовлені як позамовними, так і внутрішньомовними причинами.

Позамовні (позалінгвальні причини) – це зміни в навколишньому світі. Будь-яке нововведення в техніці, побуті, суспільному житті, у сфері ідеології супроводжується появою нових слів, а зникнення тих чи інших значень, форм побуту, суспільних явищ спричинює зникнення відповідних слів. Мова у своєму словнику віддзеркалює всі суспільні зміни.

Внутрішньомовні (інтрамовні, внутрішньолінгвальні) причини – зміни словникового складу представлені тенденціями до економії, уніфікації, системності мовних засобів [26].

Існує 4 типи змін у лексико-семантичній системі: 1) зникнення слів; 2) зникнення значень слів; 3) поява нових слів; 4) поява нових значень. Ці лексико-семантичні зміни відображені в таких поняттях, як архаїзми, історизми, неологізми і запозичення. Розрізняють власне архаїзми та історизми.

Власне архаїзми – слова, які називають предмети і явища, що існують і тепер, але витіснені з активного вжитку іншими синонімічними словами. Наприклад: чадо «дитина», лицедій «артист», атрамент «чорнило», марець «березень». Власне архаїзми поділяють на лексичні та семантичні.

Власне лексичні архаїзми діляться на 1) власне лексичні архаїзми (усі вищенаведені приклади); 2) лексико-словотвірні (рос. рыбарь при сучасному рыбак); 3)лексико-фонетичні.

Семантичні архаїзми – застарілі значення наявних в активному словнику слів. Так, скажімо, слово язик втратило значення «народ, етнос»: «Встане правда! встане воля! У тобі одному помоляться всі язики Вовіки і віки» (Т. Шевченко).

Історизми – слова, які вийшли з ужитку в зв’язку зі зникненням позначуваних ним понять. Наприклад: сотник, січовик, чумак. Історизми не мають синонімів у сучасній мові, однак вони можуть повертатись в мову, якщо відновлюються відповідні чи подібні реалії: гривня, віче, пластун. Водночас нерідко до історизмів переходять слова, які виникли зовсім недавно: лікнеп, раднаргосп, перебудова. Історизми використовуються у художній літературі для відтворення історичного колориту, а архаїзми – для створення піднесеного і зниженого стилів [20].

«За останні 10 років проблема творення нової лексики, її нормативності вивчається багатьма дослідниками. Але цей процес, нажаль, супроводжують і небажані явища: лібералізація норм (особливо в галузі слововживання, вимови і правопису). Тому виникає потреба більш детального вивчення нової лексики з погляду словотвору. Найактивнішими способами творення усіх частин мови є на сучасному етапі суфіксація» [4; 35].

Неологізми (від гр. neos «новий» і logos «слово») – нові слова, що виникли за пам’яті людей, які їх використовують: факс, дистрибютер, брокер, дилер, менеджер, пейджер, електорат, ваучер, кіднепінг тощо. Поняття «неологізм» є відносним, бо всі слова колись були неологізмами. Наприклад, космонавт, універсам, синтетика, дизайнер, лазер, пилососи ти, стрес, бадмінтон, акселерат, перфокарта ще якихось 10-20 років тому були неологізмами.

Розрізняють лексичні та семантичні неологізми. Лексичні – абсолютно нові слова як за значенням, так і за звучанням. Семантичні неологізми – нові значення в уже наявних словах. Так, слово берегиня мала значення «русалка», а тепер вживається у значенні «жінка».

Авторські неологізми (оказіоналізми) становлять окрему групу. Деякі авторські неологізми увійшли до літературної мови.

Загалом неологізми виникають декількома шляхами: вони творяться з наявного в мові матеріалу властивими для даної мови словотвірними способами, інколи штучно, або запозичуються з інших мов [4].

Також одним з найпоширеніших шляхів поповнення лексики є запозичення. «У світі не існує культури, котра розвивалась би ізольовано від усіх інших. Це зумовило культурний обмін, в тому числі і слів. Так, наприклад, в англійській мові 60% слів французького походження. Розрізняють матеріальні запозичення і калькування» [9; 229].

Матеріальне (лексичне) запозичення – запозичення, за якого з іноземної в рідну мову входить лексична одиниця повністю (значення і експонент). Наприклад: лазер (англ. laser, що є скороченням, яке складається з перших букв виразу light amplication by stimulated emission of radiation «підсилення світла за допомогою індукованого випромінювання»).

Калькування (від фр. calque «копія») – копіювання іншомовного слова за допомогою свого, незапозиченого матеріалу; по морфемний переклад іншомовного слова. Наприклад, небоскрёб – калькою англ. skyscraper (sky «небо», scraper «скребти»).

Крім кальок існують також напівкальки, коли одна частина запозичена, а інша калькується. Наприклад: телебачення (англ. television із грец. tele «далеко» й англ. vision «бачення»).

Окремими різновидами є семантичні і словотвірні запозичення. Семантичні запозичення – запозичення, коли своє слово набуває значення, яке має його іншомовний відповідник. Наприклад, слова правий і лівий під впливом фр. droit і gauche отримали значення «консервативний» і «революційний».

Словотвірні запозичення – такі запозичення, коли власний зміст передається морфемами інших мов. Так, наприклад, слово телефон складене з давньогрецьких елементів tele «далеко» і phone «звук». У давньогрецькій такого слова не було, як не було й таких слів, як телеметрія, агробіологія, телетайп.

Отже, запозичувати слова потрібно лише у крайньому випадку. Запозичення без потреби – лише шкода мові [12].

Можемо зробити такий висновок: словниковий склад мови постійно змінюється. Деякі слова та їх значення з часом старіють та зникають, але завдяки невпинному розвитку людства постійно з’являються нові слова та нові значення, або старі набувають нових. Це зумовлює існування в лексиці таких понять, як архаїзми, історизми та неологізми. Що стосується джерел поповнення лексики, то цей процес відбувається не тільки завдяки неологізмам, а також і такому явищу, як запозичення. Проте не можна забувати, що такі джерела поповнення лексики повинні якось контролюватись, адже при надмірному та необачному запозиченні іншомовної лексики рідна мова може засмітитися, стандартизуватись.

Аналіз   лексичної   системи  літературної  мови  мотивує  питання, що  саме  вважати  архаїзованою  лексикою. Розвиток  і  зміни  у  будь-якій  сфері  життєдіяльності  народу  неодмінно  відображаються  в  лексичній   системі  його  мови.  Мова  має  динамічний  характер,  тож  її  словниковий  склад зазнає  постійного  розвитку  й  оновлення. Однак  збагачується  не  лише  активний,  а  й  пасивний  запас  мови,  адже   нове  формується  не  шляхом  відкидання  старого,   а  його  поповненням.

На  позначення  слів,  що  входять  до  пасивного  запасу  мови,  багато  вітчизняних  лінгвістів використовують  термін «застаріла  лексика»,  різновидами  якої  є  історизми  та  архаїзми. Коваленко О.В.  говорить  про  те, що  застаріла  лексика  є  однією  з  жанрово  утворюючих  ознак  саме  історичного  роману,  зважаючи  на  її  реалізацію  прагматичної   спрямованості даного  жанру  на  створення  історичного  колориту.[  ]

 

 

                       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                      1.2   Склад   застарілої   лексики

 

Усі слова, якими користуються люди у своєму житті та своїй діяльності, складають лексичний, або словниковий, склад мови. Лексична система, як і система мови в цілому, постійно розвивається за своїми внутрішніми законами, а також під впливом суспільно-історичних умов життя народу як носія мови.

Характерною особливістю словникового складу мови є його безперервний розвиток. Причому саме у словниковому складі найбільш повно й наочно відображається розвиток мови в усіх її структурних компонентах і функціонально-стильових різновидах, а також єдність і взаємодія внутрішньолінгвістичних та позалінгвістичних факторів — основної причини змін, що відбуваються в мові .

У лексиці відбиті всі процеси історичного розвитку суспільства. Одні предмети, реалії побуту, поняття, якості, явища існують здавна, і слова, їх назви, активно використовуються носіями мови, інші предмети і поняття відмирають — з ними йдуть і їхні найменування.

Проте між шаром лексики, що характеризується відносною стійкістю і загальновживаністю і рештою словникового складу мови немає якоїсь сталої межі. Між різними шарами лексики існує тісний взаємозв’язок і взаємообмін.

Словниковий склад мови, і української зокрема, безперервно розвива-ється, тому що так само розвивається саме людське суспільство. Поява y мові нових слів або розширення значення старих слів зумовлене потребою людини називати нові предмети, явища, поняття, що з’являються в сучасному суспільно-економічному, політичному і культурному житті народу. І навпаки, зникнення старих предметів, явищ, понять зумовлює зникнення слів, що їх по-значали. Перехід мовних одиниць із активної сфери до пасивної і навпаки відбувається постійно, причому загальновідомо, що інноваційні процеси інтенсивніші, ніж архаїзація . Тому розвиток лексичного складу мови характеризується поступальністю, яка виражається в постійному збагаченні й удосконаленні як мови в цілому, так і лексики зокрема .

Увесь словниковий склад мови умовно поділяється на активний і пасивний. В активний словник входять слова, що часто вживаються та добре відомі носіям мови. Пасивний словник складається зі слів або застарілих, або навпаки, що тільки що з’явилися і тому ще не ввійшли в активний словник та не стали загальновживаними [15].

Склад застарілої лексики неоднорідний. У ньому розрізняються слова за ступенями їх архаїзації. Одну групу застарілих слів складають ті, що зовсім вийшли з мовного вжитку і не побутують в сучасній українській літературній мові: братана — дочка брата, гудець — музикант, марець — березень, та ін. Вони не зрозумілі носіям мови без додаткових пояснень .

До іншої групи застарілої лексики належать слова, що в сучасній укра-їнській літературній мові вживаються рідко, тільки в певному контексті або функціональних стилях, наприклад: гайдамака, гетьман, зброєносець, панщина, рать та інші. Ці слова здебільшого зрозумілі мовцям, хоча і входять до пасивного складу лексики.

Ступінь застарілості того чи іншого слова залежить від таких факторів:

·                місце даного слова в лексичній системі мови;

·                 поширеність і тривалість його уживання в минулому в складі активної лексики;

·                 наявність чи відсутність зв’язку його із спорідненими словами;

·                час його випадання з активного вжитку.

Якщо слово у свій час виконувало важливу номінативну функцію, було поширене в мові і використовувалося в спілкуванні тривалий час — воно менше підлягає процесу старіння, ніж слова незначної номінативної функції, відносно рідковживане.

Ступінь застарілості слова дуже залежить і від того, коли воно випало з активного вжитку. Архаїчнішими, звичайно, є ті слова що давно перейшли в пасивний склад мови і здебільшого вже забуті його носіями . Але бувають і слова, що з’явилися в мові не так давно, не пройшли суспільної апробації, і тому вони відносно швидко випали з її словникового складу. Застарілі слова відрізняються і тим, що саме спричинило їх випадання із складу активної лексики [31].

Одні слова архаїзуються, переходять із активної лексики до пасивної у зв’язку з тим,що зникають із побуту та життя суспільства позначувані ними явища, предмети події, поняття, тобто у зв’язку з дією екстралінгвістичних факторів. Інші зникають із суспільного вжитку, забуваються носіями мови через витіснення їх рівнозначними словами, що з тих чи інших причин виявляються більш прийнятними до називання тих чи інших предметів, явищ, подій, понять. Цей процес зумовлений дією внутрішніх факторів розвитку мови. Першу групу застарілих слів іноді називають матеріальними архаїзмами, або ж історизмами, другу – стилістичними архаїзмами [8].

Серед  науковців  сформувалось   широке  та  вузьке  розуміння   архаїзмів.  Як  уже  зазначалося  вище,  до  складу  архаїзмів  може  входити власне архаїчна  лексика, історизми,  рідковживані  слова,  а  також  старословянізми.  Різниця  між  архаїзмами та  історизмами  ще  полягає у  відмінності прийомів  їхнього  введення  у  художній  текст.  Для  введення  історизму  характерний  є  прямий  спосіб:  експліцитне  чи  імпліцитне  тлумачення за  допомогою  уточнюючих  і  пояснювальних  слів. Натомість  архаїзми  мають  синоніми  та  антоніми.  Функціонування  архаїзму  в  тексті  може  відбуватися  шляхом  включення  застарілого  слова,  його  сполучуваності  із  сучасним  словом. Лексичні архаїзми  належать до  книжкової  лексики,  вони  позначають  слова, що  були  витіснені  з  повсякденного  вжитку іншими  синонімічними  словами,  але  не  зникли  з  мови,  а  продовжують  функціонувати  в  ній,  хоча  сфера  їхньої  діяльності  різко  звужується. Слід зауважити,  що  процес  архаїзації  не  є  прямолінійним.  Часто  застарілі  слова підлягають  процесу переосмислення значення  слова,  розширенню  його  семантики, внаслідок  чого  вони  знову  можуть повертатися  до  активного  складу мови.

Отже,  якщо  говорити  про  застарілу  лексику,  треба  чітко  визначитися  з  поняттями.

Архаїзми (гр. archaios  -  давній) -  слова,  що  застаріли  або  зовсім  вийшли  з  ужитку.

Різновиди   архаїзмів:

 

а)  старослов’янізми  -  слова,  безпосередньо запозичені  зі  старослов’янської  мови (перст -  палець;  десниця  -  права  рука; ланіти  -  щоки;  побіда -  перемога  тощо);

б)   історизми  -   слова,  що  позначають  предмети  чи  поняття,  які  зникли,   вийшли   з  ужитку ( ярмо,  прядка,  мушкет,  бунчук,  більшовик, п’ятирічка тощо);

в)   власне   архаїзми  -   давні  назви  предметів  і  понять,  які   іменуються    зараз    інакше   ( рамена -  плечі,  ілюзіон  - кінотеатр,  спудей -  студент).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Стилістична   роль  старокнижних   елементів  у  романі

  П.Куліша «Чорна  рада»

                Старокнижним елементам як стилістичному засобу передачі урочистості й піднесеності, виявлення іронії чи сарказму, створення архаїчного колориту, соціальної характеристики персонажів належить визначне місце в історії розвитку української літературної мови.

             Особливості    функціонування застарілої лексики в різних стилях, зокрема в художньому, на різних синхронних зрізах висвітлено в працях П.Плюща [6], І.Огієнка [5], В.Русанівського [7; 8], Л.Мацько [4], П.Дудика [1] та ін. Дослідники відзначають тенденцію до звуження сфери використання таких одиниць (уживаються в конфесійному стилі, у художніх творах і зрідка в усному мовленні), їх стилістичну маркованість. Стилістичні особливості таких лексем у мові творів П.Куліша розглядалися лише принагідно. "Уміле поєднання архаїзмів і новотворів" у цьому творі відзначив М.Костомаров [2, с. 201] ".

            Маючи намір створити художній твір на основі української старовини й фольклору, у 40-их роках ХІХ ст. П.Куліш починає вивчати історичні джерела, літописи. Улітку 1843 р. він бере участь у вивченні архівів монастирів та різних установ на Київщині. Разом із М.Максимовичем він збирає та записує українські народні пісні та історичні перекази. І вже 1857 р. друкує свій перший історичний роман "Чорна рада".

            Проникаючи зірким оком крізь століття, письменник зображає події    1663 р., задля чого  використовує всі лексичні скарби української мови. Проте автор змальовує не лише матеріальний, а й духовний світ українців: їх набожність, віросповідання, моральні норми. Найповніше це виявляється в мові персонажів "Чорної ради". Високою частотністю в романі відзначаються старослов'янізми Бог (фонетичний варіант - Біг), Господь, Спаситель. Лексему Бог супроводжують постійні епітети великий, правий, милосердний у постпозиції, які звучать як вигуки або риторичні звертання, наприклад: "Боже правий, Боже правий! - сказав Василь Невольник" [3, с. 13]; "Боже великий! Боже милосердний, - каже, простягши руки до образа. - Положив єси йому в душу мою найдорожчу думку, поможи ж йому й доказати сю справу" [3, с. 39]. Ці конструкції вжиті для відтворення віри наших пращурів у Бога, сподівання на його справедливість і милосердя, а інверсія допомагає підкреслити важливість, інтонаційно виділити ключові слова.

П.Куліш використовує  застарілу лексику й для відтворення просторових понять. Короткими, але красномовними штрихами він змальовує Київ: "Святий город сіяв, як той Єрусалим" [3, с. 22]; "Сонце  ще не піднялось високо; так не то що церкви й хоромини, да й зелені сади, і все, що загледіло око в Києві, усе горіло, мов парча золототканная" [3, с. 22].

       Отже, головна функція старокнижних елементів у романі "Чорна рада" - відтворення колориту епохи XVII ст.  Для змалювання  матеріального життя українців доби Руїни, показу розшарування суспільства на шляхту, старшину, духовенство й чернь автор найчастіше вживає історизми. Для відтворення духовного світу він  використовує старослов'янізми церковно-релігійної семантики.

              Застаріла лексика також є засобом мовної індивідуалізації персонажів, їх професійної та духовної характеристики. Так, вона є органічним  складником мови поволоцького священика Шрама, як-от: "Вскую прискорбна єси, душе моя, і вскую смущаєші мя? Уповай на Господа" [3, с. 28]; "Сила небесная! - закричав, ухопившись за голову, Шрам" [3, с. 13]. Укладаючи в Шрамові вуста лексему божок, письменник звертає увагу на те, що герой послідовний у своїй вірі: "Ну, брате Михайле, - каже, повеселівши трохи од того трунку, Шрам, - загадаю ж я тобі про твого божка загадку: стоїть божок на трьох ніжках; король каже: "Потіха моя!", краля каже: "Погибель моя!" [3, с. 16-17]. Демінутивний суфікс -к- надає лексемі знижувального відтінку.

               Старокнижні елементи є також засобом характеристики вигаданого героя "Чорної ради" - Кирила Тура. Так,  виявляючи  своє ставлення до нього, П.Куліш пише: "Правда, й Кирило Тур був у Січі не послідущий, був козак-душа, а не братчик, да й вина ж його була дуже тяжка: більшої вини й не було, здається, в запорожців над оте скакать в гречку" [3, с. 96]. У цих рядках автор свідомо поєднує елементи різного стилістичного забарвлення (старослов'янізм і фольклорний  фразеологізм), що поглиблює образно-семантичні функції слова, увиразнює  художній образ, робить його більш реальним і виразним.

         Водночас автор надає Кирилові Туру рис богобоязливості та релігійності, використовуючи із цією метою старокнижні елементи як засіб характеристики героя іншими персонажами: "Дивно воочію, - каже Самко, - а так воно єсть, що він тільки й живе душі спасенієм" [3, с. 46].

   В іншому епізоді П.Куліш зображує Кирила Тура як людину, що вболіває за долю своєї країни. Він читає вголос "Плач пророка Єремії", що є своєрідним криком його душі: "Чрево моє, чрево моє болить мені, смущається душа моя, терзається серце моє. Не умолчу, яко глас труби услишала душа моя, вопль раті і біди. Доколі зріти імом біжащих, слишащ глас трубний? Понеже вожді людей моїх синове буйнії суть і безумнії; мудрі суть, єже творити злая; благо же творити не познаша..." [3, с. 102]. Поданий уривок узятий із Святого Письма й тому наскрізь пронизаний  церковнослов'янізмами.

       Іноді П.Куліш уживає елементи високого стилю для створення знижувального комічного відтінку, як- от: "Отсе, мабуть, дожились вражі сини до порожніх кишень, то й заводять між народом трусу, щоб під каламутний час людським добром поживитись" [3, с. 67]. Старокнижна лексема, ужита в стійкій сполуці, має іронічне забарвлення: "Так ви, бачу, усі одним миром мазані!" [3, с. 133]. !з такими словами зверта­ється батько Пугач до козаків, які втратили  бажання здобувати волю в боротьбі. Вислів має значення "однакові, нічим  не відрізняються здебільшого негативними рисами - характером, поведінкою, стано­вищем" [10, т. II, с. 98].

          Зрідка застарілі слова в "Чорній раді", виявляючи ставлення персонажа до співрозмовника, набувають відтінку згрубілості, як-от: "Як чого? - каже Шрам, - хіба не чув, що  на умі в сих мушрів. Задумали чорну раду іродові душі!" [3, с. 28]; "Щоб тебе, окаянного, земля не прийняла!" [3, с. 134]; "Щоб на тебе образи падали!" [3, с. 133]; "Щоб ти на Страшний Суд не встав!" [3, с. 134]. Такі форми в складі сталих сполук набувають у контексті роману фольклорного забарвлення. Укладені в уста представників черні, вони нерідко звучать як прокльони.

         Отже, у романі П.Куліша старокнижні елементи використано з різною стилістичною настановою: для відтворення колориту епохи XVII ст., для соціальної характеристики персонажів та створення зни­женого комічного відтінку. Дослідники виділяють ще одну їх функцію в художніх творах - надання мові урочистого, піднесеного тону. Проте в "Чорній раді" не виявлено прикладів такого вживання. І  це цілком закономірно, бо письменник змальовує найтрагічнішу сторінку історії України - добу Руїни, намагаючись осмислити причини ворожнечі, розбрату між різними верствами українського суспільства XVII ст. Майстерність автора виявилася в тому, що в романі елементи української та старослов'янської мов становлять цілісний мовний сплав.

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.     ЛІНГВОСЕМАНТИЧНА   СПЕЦИФІКА

 ЗАСТАРІЛОЇ  ЛЕКСИКИ   В  РОМАНІ   П. КУЛІША

 «ЧОРНА  РАДА»

2.1.Старословянізми  в  лексиці  роману

       Використовуючи стилістичний потенціал застарілих слів, фразеологізмів, лексико-фонетичних архаїзмів та історизмів, П.Куліш особливо часто звертається до старослов'янізмів, бо саме в їх сфері в письменника з'являється можливість художнього осмислення нашого минулого.

             Відтворення колориту епохи XVII ст. досягається передусім уживанням старослов'янізмів, характерних для тогочасного мовлення: "Блаженні милостивії, яко тії помиловані будуть" [3, с. 10]; "Уже коли в мене були й други, й приятелі, були й поляки, й гармати, да не поблагословив мене Бог властвовати, други мої і іскреннії мої оддалеча мене сташа і чуждахуся імене моєго; так чого ж мені тепер супротив своєї долі пручатись" [3, с. 140]; "Який враг шуткуватиме, як увіп'ються чорні брови, наче п'явки, в душу?" [3, с. 35].

         Із церковнослов'янської мови запозичено й лексему сповідь, яку автор уживає в тексті роману зі знижувальним відтінком: "Знаю добре, на яку прийшов ти сповідь" [3, с. 138]. Це слово надає мові іронічного забарвленння; у вустах Сомкового охоронця воно звучить зневажливо й виражає ставлення шляхтича до представника черні.

      За допомогою старослов'янізмів П.Куліш досягає іронічного зображення фактів і подій, порівняймо: "Може, тепер плечі болять так, як у того чорта, що возив ченця в Єрусалим" [3, с. 99]; "Да й обніс усіх; не минув Василя Невольника, хоч той стояв собі оддалік, мов у монастирі служка перед ігуменом" [3, с. 16]; "Ти йому образи, а він тобі луб'я!" [3, с. 102]. У складі фразеологізмів старокнижні елементи набувають відтінку зневажливості, насмішкуватості, а в останньому випадку містять натяк на неосвіченість того, до кого звернена мова.

            Спробуємо пояснити семантику історизмів, ужитих П.Кулішем. Числівник півчварства, що означав триста п'ятдесят, уведений автором для позначення великої кількості людей, а лексеми шабля, булава, бунчук, галера, що мали безпосередній зв'язок із життям січового козацтва, доповнюючи одне одного, дають змогу охопити всю панораму історичних подій середини XVII ст., допомагають краще зрозуміти тогочасні суспільні обставини та створені автором образи. Так, наприклад, булава й бунчук були атрибутами гетьманської влади в Україні. "Булава давалася кошовому отаману; він тримав її в правій руці, коли проходила військова рада. Звідси пішла приказка: "До голови треба булави" [14, с. 16]. Неодноразово в романі вживається також історизм бунчук (булава з металевою кулькою на кінці й прикрасою-китицею з кінського волосу): "У первому ряду видно було Петрові Брюховецького з гетьманською булавою. Над їм військові хорунжі держали бунчук і хрещату корогов" [3, с. 94]; "Не дав би я йому гетьманського бунчука під таку годину" [3, с. 107].

Ознакою влади полковників були пірначі - менші булави, які носили за поясом. Іноді полковники давали їх подорожнім для безпеки в українських степах: "А Гвинтовка тим часом, сівши на коня, проїхав сюди-туди, піднявши вгору срібний пірнач (де він його взяв, ніхто не знає); на пірнач пов'язана широка блакитна стьожка" [3, с. 107]. Сучасна українська мова зберегла слово пірнач у двох значеннях: 1. Давньоруська холодна зброя, що являла собою металеву головку з гострими виступами, насаджену на держално; 2. Вид булави [10, т. 6, с. 539].

           Одним із військових клейнодів, змальованих П.Кулішем, є також корогва. У тексті роману трапляється і її варіант корогов. Як відомо, корогвою називали бойовий прапор українського козацтва, шляхетської Польщі та підрозділ кінноти в польсько-литовській армії' ХVІ-ХVІІ ст. У романі лексема вживається в значенні "бойовий прапор, стяг", наприклад: "корогви хрещаті давні", "військова корогов", "білі корогви" тощо.

Відтворюючи колорит доби Руїни, змальовуючи суспільні обставини та історичних осіб, письменник уживає лексеми на позначення козацького одягу: "Сомко хотів положити в таку колиску й Кирила Тура, - не пожалував своєї састової опанчі, як тут де не взялось двоє запорожців" [3, с. 62]. Слово опанча (давні пам'ятки фіксують ще форми спанча, япанча) означає старовинний верхній одяг, що мав вигляд широкого плаща. На позначення довгої вовняної опанчі П.Куліш уживає лексему бурка: "Довго він ворочавсь на своїй бурці; далі встав, натяг жупан та й вийшов у гай хвірточкою" [3, с. 52]. Є також свідчення дослідників, що буркою називали й верхній одяг гетьманський; ніхто інший не мав права одягати її. Але той, хто стяв голову турчину-татарину, міг носити бурку. Це слово ввійшло до лексичного складу української літературної мови й уживається в значенні "повстяний безрукавий плащ або накидка з козячої вовни" [10, т. 1, с. 258].

Нерідко для позначення багатого одягу запорозького козацтва, який виготовляли із сукна різних кольорів, П.Куліш уживає лексему жупан: "Минаючи і тих, хто скачуть, і тих, що плачуть, Петро протов- плявсь усе дальш, чи не вздрить червоних жупанів запорозьких" [3, с. 91]; "Сам Брюховецький стояв у голубому жупані перед своїх запорожців" [3, с. 118]. Автор використовує також похідне утворення жупа­нок, що є залишком давньої форми, порівняймо: "Справді Василь Невольник був собі дідусь мізерний, мов зараз тільки з неволі випущений.., у синьому жупанкові, у старих полотняних шароварах, да й те на йому було мов позичене" [3, с. 5].

Досить часто поверх жупана одягали кунтуш - різновид верхнього розпашного чоловічого й жіночого одягу в ХVІ-ХVШст.: "Е, це князь наш! - гукне один у личаковому кунтуші"" [3, с. 116]. Означення личаковий, із яким слово вживається в романі "Чорна рада", указує не лише на матеріал, із якого виготовлено одяг (личаковий - прикметник до личак: "Мочальный, лыковый. Убогі носили личакову одежу. Скидають личакову драну свиту"" [9, т. ІІ, с. 366]), а й на соціальний і матеріальний статус його власника: "Личак - 1. Плетене з лика або іншого матеріалу селянське взуття, яке носили з онучами, прив'язуючи до ноги мотузками; 2. перен., заст. Вбога людина" [10, т. IV, с. 501]. У словнику Б.Грінченка зафіксовано три значення лексеми личак: "1) Обувь изъ лыка, лапоть. 2) Веревка изъ лыкъ. 3) Простолюдинъ, простой челов^къ" [9, т. II, с. 365]). Отже, "личаковий" в аналізованому контексті набуває значення "бідний, незаможний, убогий".

До поширених назв верхнього одягу належить також лексема каптан: "... були тут уже й міщани в личаках і в синіх каптанах" [3, с. 91]. Лексикографічні джерела так тлумачать його: "Старовинний чоловічий верхній одяг з довгими полами" [10, т. IV, с. 97]. Цікаво, що синьокаптанниками П.Куліш називає заможних козаків, які носили сині каптани: "От як розвеличалась ледача шляхта! - перехопили тут інші синьокаптанників" [3, с. 104].

На позначення одного з видів верхнього козацького одягу автор уживає лексему кирея - "верхній довгий суконний одяг із відлогою" [10, т. IV, с. 152]: "Усяке багатство, усяка слава - усе воно суєта суєт: і шаблі, й булава з бунчуком, і горностайова кирея поляжуть колись поруч із мертвими кістками" [3, с. 36]. Синонімічну до кирея назву кобеняк також використано в романі "Чорна рада": "Увійшло якесь опудало. На голову насунув кобеняк, тілько очі видно, а сам у широкій семрязі, на спині чималий горб" [3, с. 136]. Фонетичними варіантами до кобеняк виступають форми копенек і копеняк, поява яких зумовлена іншомовним походженням слова.

             Змальовуючи одяг простих людей, П.Куліш найчастіше використовує лексеми семряга (фонетичні варіанти - семиряга, сімряга) - "верхній селянський одяг із домотканого грубого нефарбованого сукна" [10, т. IX, с. 122]. Поряд із нейтральним семряга автор уживає демінутив семряжка [3, с. 31], а також синоніми сірячина, сіром'язка, свита (похідне утворення свитина виступає з постійними означеннями, пор.: "остання свитина" [3, с. 9], "свитина драна" [3, с. 69], "свитина старенька" [3, с. 91]), що підкреслюють бідність тих, кому вони належать. Назви  одягу  заможних козаків (кармазин) і незаможних (семряга) стають у романі П.Куліша контекстуальними антонімами, порівняймо: 'Інші значнії люди,  старшина й шляхта, поскидавши кармазини, повдягались у семряги і між простим людом додому піхом пробирались" [3, с. 127]. Як відомо, лексема кармазин позначає як старовинне дороге темно-червоне сукно: "Виходить із царського намету боярин. Його підручники несуть царську корогов козацькому війську, кармазин, оксамит..." [3, с. 119], так і одяг із цього сукна: "Сивий-сивий, як голуб, у дорогих кармазинах, вискакує, попереду йдучи, запорожець" [3, с. 31]. Називали кармазинами також і тих людей, які носили одяг із цієї дорогої тканини, наприклад: "Кармазинами міщани дражнили козаків" [3, с. 24]; "Прокляті кармазини швидко видеруть у нас душу з тіла, не то що!" [3, с. 93]; "Кармазини! - гукали п'яні косарі. - Знов розплодилась вельможна шляхта поміж миром!" [3, с. 68].

            Зображуючи козаків як воїнів та охоронців рідної землі, П.Куліш використовує застарілу лексику на позначення військової амуніції: "Але ось крізь військовий намет увійшов і Самко з своєю старшиною - усі в панцирах і мисюрках..." [3, с. 118]. Так, слово панцир і його варіантна форма панцер, запозичені українською через посередництво польської мови, на сучасному етапі кваліфікуються як застарілі й фіксуються в словниках зі значенням "частина старовинного, звичайно металевого спорядження, яке захищало тулуб воїна від ударів холодної зброї" [10, т. VI, с. 53]. Мисюрка  - це шолом, залізна шапка із сіткою, яку накладають на обличчя, шию, руки.

 

 

 

 

2.2. Семантичні   групи  історизмів

 

      Аналіз  історизмів  у  романі П. Куліша  «Чорна  рада»   свідчить  про  глибоке  знання  автором  історії  України,  вболівання  за  її  долю,  ще  раз  підкреслює вміння  митця  добирати  потрібну  лексику  для  змалювання  надзвичайно  колоритного  багатоликого  образу  тогочасного  суспільства,  відтворення   необхідної  атмосфери  часу.

  Серед матеріальних  історизмів, вжитих у тексті, можна виділити такі семантичні групи слів:

1.     Слова, що характеризують класову структуру суспільства, соціальний стан, місце людини в суспільстві та суспільні взаємовідносини представників різних верств населення минулих часів; лексика на позначення колишнього державного і політико-економічного устрою деяких країн: царя, бурмистер, князі, пани, мужики, гевала, рабиня, мужицтво, міщани.

Вищезазначені слова подано в реченнях:

·        А запорожці, кажуть, велику ласку у царя мають і чого попросять, усе цар по їх робить.

·        Їздив наш бурмистер до князя Ромодановського з грошима у московську казну; аж чує, що князь у Зінькові.

·        Знали мене шинкарі й музики, знали пани й мужики, знало лицарство й хлібороби.

·        Не діждете, - каже, - і рід ваш не діжде, щоб Домонтович оддав дочку за гевала.

·        І та, як молода рабиня у старого, сивобородого турчина служить, і тремтить, і низько кланяється, так і ти нещаслива княгиня, догоджаючи свойому чоловікові, низько вклонилася гостям і почала застилати стіл білою скатертиною.

Історизми цієї групи вжито для передачі побудови тогочасного устрою.

2.Назви колишніх урядових і військових чинів, адміністративних посад; слова, що відбивають структуру козацької військово-адміністративної організації на Україні: пушкарі, вартовий, тимпанники, чурою, кушнірі, салогуби, гонець, полковники, осавули, сотники, гетьмани, козаки.

   Вищеперераховані слова можна знайти в таких реченнях:

·        Пушкарі, риштуйте гармати!

·        Мізкує собі ледачий Іванець, ходячи по світлиці, аж ось увійшов вартовий.

·        Два тимпанники стали перед його срібними бубнами.

·        Як ось увійшов до світлиці батько Пугач, старий, довговусий дідуган, із своїм чурою.

·        Он, бачите, – каже Гвинтовка, – ідуть у двір, познімавши шапки, ніженські кушнірі да салогуби.

·        Як ось виїжджають за Броварський бір, за піски, аж із Переяслава до Сомка гонець курить.

·        Од Самари до Глухова вся старшина зове мене гетьманом, бо в Козельці на раді всі полковники, осавули, сотники, всі значні козаки присягли мене слухати.

Слова цього виду вжито для точної передачі посад героїв.

 3. Імена і прізвища відомих історичних діячів: Хмельницькому, Самійло Кішка, Сомко, Брюховецький.

Всі ці прізвища та імена можна зустріти в наступних реченнях:

·                   Не раз і самому Хмельницькому підносили вони гіркої.

·                   Був і Самійло Кішка, що й досі про його співають кобзарі, як він попавсь у турецьку неволю і п’ятдесят чотири роки був у галерках на кайданах, за замками...

·                   Поперед усіх поспішав Сомко; за ним паволоцький Шрам; за ним ще з півдесятка комонників.

·                   Брюховецького величали другим Хмельницьким, що іще раз стає за Вкраїну супротив її ворогів і дарує мирові волю.

Історизми цієї групи вжито для позначення епохи та її визначних постатей.

4.Назви старовинної зброї, амуніції, військових регалій: булава, бунчуком, пищаллю, списи, черес, шаблі, сагайдаки, ронди, гаркебузи, шаблюці, пістолі, ушул, гамаликах, тороки, пірнач, мушкетів, чересла, лемеші, комонники, ратище, гармати, опанчу, кайдани, панцирах, місюрках, шаблями, келемами, келепом.

Наведені вище історизми вжито в таких реченнях:

·        І шабля, й булава з бунчуком, і горностайова кирея поляжуть колись поруч із мертвими кістками.

·        Піхота з пищаллю поміж гарматами, а комонник по стрілах.

·        Лагодьте лучче батьківські списи, бо буде хутко усім робота.

·        Як доживе було котрий запорожець до великої старості, що воювати більше не здужає, то набє черес дукатами, да забере із собою приятелів душ тридцять або й сорок, да й їде з ними в Київ бенкетувати.

·         Іще по стінах висять і їх шаблі, пищалі під сріблом, старосвітські сагайдаки татарськії, шиті золотом ронди, німецькі гаркебузи, сталеві сорочки, шапки-сесюрки, що вкриє тебе залізною сіткою – і ніяка шабля не візьме.

·    Бийте празьких личаків по гамаликах!

·    Поки ж вони до мушкетів, а отаман приціливсь та і влучив їх ротмістрові якраз межи очі.

·     «Що ви, - каже, - лагодите чересла чи лемеші

·     Поперед усіх поспішав Сомко; за ним паволоцький Шрам; за ним ще з півдесятка комонників.

·    У нас у Січі приїжджай хто хоч, устроми ратище в землю, а

·    сам сідай, їж і пий хоч трісни – ніхто тобі ложкою очей не поротиме.

·    Уже коли в мене були й други, й приятелі, були й полки, й гармати, да не благословив мене бог властвовати.

·    Візьміть мою опанчу та припніть міждо коней.

·    Да ще, слава богу, в нас руки не в кайданах!

·    Але ось крізь царський намет увійшов і Сомко з своєю старшиною – усі в панцирах і мисюрках, з шаблями й келемами, готові до бою.

·    Я он попав був жупан такий, що пари волів стоїть, та гаспедський козак дав келепом по руці так, що не рад би й шестирику.

5.Назви старовинного чоловічого та жіночого одягу, взуття, головних уборів, які вийшли з ужитку: стьожку, ковнірі, жупану, кунтуші, семряжках, кажанках, кармазинах, саєтах, відлогу, кобеняк. (Додаток 5)

Слова вжито в таких реченнях:

·                   А вдруге, знаті були з того, що підперезувались по жупану, а кунтуші носили наопашки.

·                   А Черевань мірковав про стьожку, що княгиня прислала: «Блакитна; чом же не червона? Козак звик червону стрічку в ковнірі носити, а се вже, мабуть, польська мода.»

·                   Іще ж із того були вони знаті, що не важились ходити у кармазинах.

·                   Дома, у Січі, ходять у семряжках да в кажанках, а їдять мало не саму соломаху, а тут жупани на їх будуть лудани, штани їз дорогої саєти, горілка, меди, пива так за їми в куфах і їздять – хто стрінеться, усякого частують.

·                   Ви знаєте, моє товариство миле, мої ріднії братчики, у яких саєтах, із якими достатками прийшов я до вас у Січ.

·                    Нечистому багацько діла й по монастирях, - одвітує той да й одкинув відлогу.

·                   На голову насунув кобеняк, тілько очі видно, а сам у широкій семрязі; на спині чималий горб.

6.Назви старовинного посуду, одиниць виміру і ваги; назви старовинних монет, грошових одиниць; назви професій: коряк, кубком, жбан, ковша, кадці, таганах, катрагах, верстов, талярами, червінців, шинкарі, музики, лицарство, хлібороби, ключник, крамаря, коваль. (Додаток 6)

Ці історизми подано в реченнях:

·                   Отсе ж усякий братчик, ідучи мимо, зупиниться коло стовпа, вип’є коряк меду чи горілки, калачем закусить, візьме кий, ударить раз винувато по спині – да й пішов своєю дорогою.

·                    Черевань собі був рад, що Шрам повеселішав, і все тілько вигукував за кубком: «Щоб нашим ворогам було тяжко!»

·                                                                                                                                                                                                                                                     Тим-то Черевань і звав той жбан божком.

·                   Служив він мені за язика, за шпига, за сердюка – і все тілько ради доброго слова та ковша горілки.

·                    Не раз я насипав йому шапку талярами, так ідучи й витрусить на порозі.

·                    Тут у винницькій кадці місять тісто троє разом ногами, а там печуть цілого вола, а там у здоровенних казанах варять на таганах да на катрагах кашу.

·                   Шапку червінців за добру руку.

·                   Знали мене шинкарі й музики, знали пани й мужики, знало лицарство й хлібороби.

·                   Бийте, небожата, крамаря!

·                   У Гвинтовки коло хутора коваль живе, дак він туди і внадився.

Слова п’ятої та шостої груп вжито для передачі побуту людей XVIIXVIII століття.

 

 

2.3. Семантичні  групи   архаїзмів

Архаїзми,  введені  письменниками  в  історичні  романи,  стилістично  різнорідні і  виконують  різні  стилістичні  функції,  які  тісно  пов’язані  зі  стилістичною забарвленістю  цих  слів.

 У романі П. Куліша «Чорна  рада»  наявні архаїзм різних видів:

1.                Лексико-словотвірні: не зуздриш, боржій, отмицею, ячать, горопаху, звонтпив, пораяв би, не прогайнував, не промантачив, правуватиметься. (Додаток 7)

Ці слова наявні в реченнях:

·    Одно тілько диво було в Череваня таке, що вже тепер ніде не зуздриш.

·    Прощай і ти, брате! – обернувсь до Петра да й пішов боржій із хати.

·    Не такий, брате, в його кінь, щоб утекти нам із отмицею.

·    А в Романовського Куті широкі дуби од огнищ світяться; через поле чути глухий гомін; ячать здалеку людськії голоси, наче та хвиля на морі перед лихою бурею.

·    Горопаху Кирила Тура зв’язали вірьовками да й повели до стовпа, що стояв недалеко.

·    А суддя й собі звонтпив, пане осавуле.

·    От що я тобі пораяв би!

·    Ні, не пропив я, не прогайнував, не промантачив, не проциндрив без пуття: усе спустив з рук, аби б тілько як-небудь прикрити ваші злидні.

·    Не я над ними суддя: все товариство з їм правуватиметься.

2.                Лексико-фонетичні: дівойку, філозофи, рюмати, гурбою, одвітовати, ізмагатися, недугуючого, персник, ізближались. (Додаток 8)

Архаїзми цієї групи можна зустріти в наступних реченнях:

·                   Коли хоч, ухопимо дівойку, та й гайда у Чорну Гору!

·                   Філозофи вражі діти!

·                   Годі, кажу вам, рюмати; не де в біса дінусь, вернусь іще сто раз до вас, нікчемне ви бабство.

·                   І сотої нема! – закричали всі гурбою.

·                   Знайшов би Петро, як одвітовати мужиковатому січовому дідові, якби коли перше; а тепер довга хвороба охолодила йому кров, що мусив він лучче змовчати, ніж ізмагатися без пуття із завзятим дідуганом.

·                   Шрам по вечері сказав тілько господареві, що завтра рано на зорі поїде в Батурин, а Петра оставляє, якого недугуючого, одпочивати у його хуторі.

·                   На лиш надінь відлогу та ще оцей персник про запас візьми, то пройдеш крізь вогонь і воду.

·                   По весні 1663 року двоє подорожніх, верхи на добрих конях, ізближались до Києва з Білогородського шляху.

3.                Семантичні: вонтпила, слобоняв, уконтентуєш, гуторить, чуприну, чолом, крем’ях, челядь, огира, плевели, запічка, левад, навзаводи, трактовати, обозу, гуторку, обуха, бурсаки-спудеї. (Додаток 9)

Семантичні архаїзми було вжито в таких реченнях:

·                   Не во′нтпила вона, що сей пройдисвіт не своєю силою дише, бо не раз чувала про запорозьке характерництво.

·                   Ти ж не раз слобоняв мою голову од смерті!

·                   Добрих послав тобі господь гостей, та чи-то їх уконтентуєш!

·                   І обняла Турову голову, і поціловала його в чуприну.

·        Чолом, кохана сестро!

·                   Бачте, я й сам увесь оббився, як крем’ях!

·                   Як ви доскочили такого огира?

·                   З’їхавши на високий кряж, озирнувся Кирило Тур, аж із-під гаю хтось мчиться навзаводи на сивому коні.

·                   Їхати до Переяслава, постягати до обозу підручнії мені полки да й стояти хоть проти цілого світу.

·                   Сонце ще не вирізалось із-за левад, як переїхав він Ніжень...

·                   Стара неня була радесенька, що в сина трапивсь знакомий гість, і зараз почала його трактовати.

·                   Княгиня зійшла з рундука назустріч гостям, веселенько всміхаючись, тілько дивилась якось так жалібно, що аж чудно усім стало.

·                   Шкода, що молодому старого не до ладу вчити, а я сказав би тобі гарну гуторку: не хвались, та богу молись.

·                   Нічого тобі ждать обуха в сих різницях, коли тобі одчинено настіж двері.

·                   Зоставив я їм грошей, буде з їх, поки живі; а запорожця господь створив не для запічка!

·                   І добре б воно було; може б, Шрам і до кінця козаків утихомирив; так от же, як за тим сіятилем по ниві, так і за Шрамом паволоцьким слідом ходив диявол і всівав плевели в пшеницю.

·                   Бачте, як наші бурсаки-спудеї біжать за ворота?

Як  бачимо,  архаїзми  використовуються  у  художній  літературі для  відтворення  історичного  колориту, для  створення піднесеного  і  зниженого  стилів.

 

 

 

 

  ВИСНОВКИ

 

«Чорна  рада.  Хроніка  1663  року» - перший  історичний  роман в українській  літературі. Роман  писався  і  українською,  і  російською мовами.  Спочатку  мав назву «Сотник   Шрамко   и  его  сыновья». Уперше  був  надрукований  українською  мовою в  1857  році. Своїм  романом  П.Куліш   збагатив  українську  літературну  мову,  поповнивши  її  лексичними  засобами.  Він  був  добрим  знавцем  мови  і  стилістики.  Як  справедливо  зауважив  відомий  літературознавець  М. Жулинський у  книжці «Із  забуття  в  безсмертя»: «Могучий  майстер  української  мови й  творець  українського  правопису,  автор  «Чорної  ради» і сили  інших  цінних  праць  має  право  на  нашу  велику  повагу  і  вдячність».

   Дослідивши  лексику   твору, я зробила певні висновки. По-перше, словниковий склад мови постійно змінюється. Деякі слова та їх значення з часом старіють та зникають, але завдяки невпинному розвитку людства постійно з’являються нові слова та нові значення, або старі набувають нових.

       Історизми – слова або сталі словосполучення, які означають реалії, що вийшли з ужитку й належать до старовини. Як стилістичний засіб історизми відтворюють історичний колорит певної доби. Численні історизми в романі «Чорна рада» засвідчують добу, у якій жив автор твору, його обізнаність у галузі історії та побуту Запорізької Січі.

Матеріальні архаїзми відрізняються від стилістичних також характером і можливістю їх використання в сучасній українській літературній мові. Відтворюючи факти і події минулих історичних епох, П. Куліш активізує і відживлює слова-позначення, що належать до тих епох.

Не можна ставитися до так званої застарілої лексики, як до зношеного одягу. лексичний семантичний застарілий пантелеймон куліш чорна рада

Весь словниковий запас мови є дорогоцінним набутком нації. Це скарбниця, з якої будь-коли можна дістати потрібну коштовність.

Застаріле слово знадобиться для відтворення певного історичного періоду, для характеристики персонажів, а може й поповнити сучасний лексичний фонд.

Рильський писав, що автор, який без усякої потреби архаїзує мову у своєму творі, вартий осуду. Та проблема не в тому, звертатися чи не звертатися до застарілої лексики. Головне – чи є в ній потреба.

Історизми не мають синонімів у сучасній мові, однак вони можуть повертатися в мову, якщо відновлюються відповідні чи подібні реалії. Так, зокрема, в останні роки отримали друге життя колишні історизми гривня, віче, пластун. Водночас нерідко до історизмів переходять слова, які виникли зовсім нещодавно, як, наприклад, лікнеп, раднаргосп, перебудова.

Отже,   роман  «Чорна  рада»  історичний   прорив  і в  українській  літературі  того  часу   і  в  розумах  сьогоднішніх  читачів,  бо  написаний  поетичною,  достовірною і  багатющою  мовою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Антонечко-Давидович Б. «Як ми говоримо». – К.: Основа, 1999. – 340 с.

2. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі україн. мови. – К.: 1999. – с. 202.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови: 170000/ Укладач В. Т. Бусел. – К. – Ірпінь: Перун, 2004. – 1428с.

4. Віняр Г. Творення нової лексики в українській мові кінця XX століття // Південний архів. Філологічні науки: збірник наукових праць. – Херсон. – 2003. – Вип. XXI.

5. Вихованець І. Р. Граматика української мови. — К., 1993. — 368 с.

6. Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови. – К.: 2002. – с. 276.

7. Гуляцька Л.Л. З історії лексикології української мови // Мовознавство – 1987. – № 1. – с. 38-44

8. Дудик П. С. Стилістика української мови: Навчальний посібник. — К.: Видавничий центр «Академія», 2005. — 368 с. (Альма-матер)

9.Зеров М. Українське письменство XIX ст. Від Куліша до Винниченка : лекції, нариси, статті / Микола Зеров. - Дрогобич : Видавнича фірма "Відродження", 2007. - 568 с.

10. Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова. – Х.: 2002. – с. 218.

11. Кочерган М.П. Зіставна лексична семантика: проблеми і методи дослідження //Мовознавство. – 1996. – № 2-3. – С. 3-12

12. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти. – К.: Видавничий центр «Академія», 2000. – 368 с. (Альма-матер)

13. Культура української мови / За ред. В.М.Русанівського. – К.: 1990. – 182с.

14.Куліш П. Чорна рада / Пантелеймон Куліш. - К. : Молодь, 1991. - 166 с.

 

15. Куліш П.О. Чорна рада: Хроніка 1663 року та оповідання: Для ст. шк. віку / [Упоряд. та приміт. М.Л. Гончарука; Передм. М.Я. Олійника]; Іл. М.Г. Богданця. – К.: Веселка, 1990. – 256 сл.: іл.

16. Лисиченко Л.А. Лексикологія сучасної української літературної мови. (Семантична структура слова). – Х.: Вища школа, 1977. – 113 с.

17.Мацько Л. I. Стилістика української мови : підручник / Л. I. Мацько, О. М. Сидоренко, О. М. Мацько. - К. : Вища школа, 2003. - 462 с

18. Муромцев І. Про системну організацію лексики сучасної української 19.Огієнко I. Історія української літературної мови / Іван Огієнко. - К. : Наша культура і наука, 2004. - 436 с.

20. Пазяк О.М., Кисіль Г.Г. Українська мова і культура мовлення: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів. — К., 1995. — 239 с.

21. Передрій Г.Р., Г.М. Смолянінова. «Лексика і фразеологія української мови». – К.: Веселка, 2004. – 237 с.

22. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. – К.: Либідь, 1992. – 248 с.

23.Плющ П. П. Історія української літературної мови: Підручник / Павло

Павлович Плющ. - К. : Вища школа, 1971. - 424 с.

24.Русанівський В. М. Історія української літературної мови : підручник / Віталій Макарович Русанівський. - К. : АртЕк, 2001. - 392 с.

25.Русанівський В. М. У слові - вічність (Мова творів Т. Г. Шевченка) / Віталій Макарович Русанівський. - К. : Наукова думка, 2002. - 240 с.

26.Словарь української мови : у 4 т. / [за ред Б. Грінченка]. - К. : Наукова думка, 1996.

 

27.Словник української мови : в 11 т. - К. : Наукова думка, 1970. - 1980.

28.Словник української мови XVI - першої половини XVII ст. : в 10 т. - Львів, 1994-2003.

29. Струганець. Культура мовлення, – Тернопіль: Мандрівець, 2002

30. Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; За ред. О.Д. Пономарева. – К.: Либідь, 1997. – 400 с.

31. Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я. Плющ. – К.: Вища школа, 2001.

32. Сучасна українська літературна мова. Морфологія / За заг. ред. І.К. Білодіда. К.: 1969. – с. 236.

33. Терлак З.М., Сербенська А.А. Украинский язык для начинающих. — К.: 1991. — 238 с.

34. Тлумачний словник української мови: Понад 12500 статей (близько 40000 слів) /Ред. В.С. Калашника. – (2 вид.) – Х.: Прапор, 2004.– 992с.

35. Українська мова. Вправи і завдання для самостійної роботи студентів: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / Я.В. Януш, О.В. Безугла, І.І. Козловець та ін. — К.: КНЕУ, 2000. — 204 с.

36. Цілуйко К. К. Мовознавство в Харківському університеті (1805–1955) // Укр.мова в шк. – 1955. – № 6. – С. 31–36.

37. Юрченко О.С., Івченко А.О. Словник стійких народних порівнянь. – Харків: Основа, 1993. – 176 с.

38. Януш Я. В. Основні правила українського правопису: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2000. — 68 с.

39. ЯнушЯ.В., МарченкоВ.С., Безугла О. В. та ін. Українська мова: Навч. посібник для початківців. — К., 1996. — 288 с.

Размещено на Allbest.ru

Размещено на Allbest.ru

  

 

 

Немає коментарів:

Дописати коментар